Рассказ Жанны Жабкиной (Киев) «Угода» («Договор») и её объяснение фантастической повести Юрия Мельника (Харьков) «Загадочный дневник Владимира Высоцкого» (в блоге)

Угода (Договор)

Жив собі дід. Не любив дід багато розмовляти, мовчазний був. Якщо розмова затягувалася, казав «нема коли мені з тобою теревенити», розвертався й ішов собі геть. Коли ж хто питався куди це дідові так прикортіло, чи не в уборну бува – він спокійно відповідав «квасити йду». Річ у тім, що дідуган той був не простий – з чортом мав справу. Побився один раз він з чортом об заклад, що вип*є з півмільйона кухлів оковитої, а чорт натомість буде його покровителем, забезпечить йому розкішне й барвисте життя.

(Жил себе дед. Не любил дед много разговаривать, молчаливый был. Если разговор затягивался, говорил «некогда мне с тобой калякать», разворачивался и шёл прочь. Если же кто-то спрашивал куда это деду так приспичило, по нужде, что ли – он спокойно отвечал «квасить иду». Дело в том, что дед тот был не простым – с чёртом имел дело. Заключил однажды он с чёртом договор, что выпьет с полмиллиона бутылей водки, а чёрт за это будет его покровителем, и обеспечит ему роскошную, яркую жизнь.)

З того часу покотилася дідова життєва історія з гори вниз. Мав він усе, що душа забажає: і фільварок, і стайню, і великий просторий будинок, і наймитів багацько. Але не мав часу всим тим насолоджуватися, бо «квасив» таки з ранку до вечора. Навіть прозивати його стали: дід Квас. Зрештою нове ймення так приклеїлося до нього, що всі забули як його й охрестили. Тільки й чути було «дід Квас іде», «дід Квас у канаву впав», «дід Квас уже випив тисячний кухоль…»

(С этого времени покатилась жизненная история деда сверху вниз. Имел он всё, чего только душа пожелает: и поместье, и конюшню, и огромный просторный дом, и батраков много. Но не имел времени этим наслаждаться, потому что «квасил» таки с утра до вечера. Даже звать его стали: дед Квас. Наконец, новое имя так к нему приклеилось, что все забыли, как его и окрестили. Только и слышно было «дед Квас идёт», «дед Квас в канаву упал», «дед Квас уже выпил тысячную бутылку…»)

І сміялися люди з діда, й дивувалися, адже нікого більш заможного по всій окрузі не було. Отож, згодом чутка про його розкішне життя докотилася аж до самого Києва.

(И смеялись люди над дедом, и удивлялись, ведь никого богаче его во всей округе не было. Так, со временем, слух о его роскошной жизни докатился до самого Киева).

От приїхав до нього якось панок з міста, одну справу залагодити хотів. Сіли вони за стіл, випили, панок і давай дідові пропозицію штовхати, мовляв, нема толку вам від того спору, бо чортяка ач як ловко вас надурив. Ви ж і не просихаєте, і світу білого не бачите, а отже ніякого зиску від грошенят своїх не маєте, і здоров*я ваше вже не те, що раніш, і жінка вас покинула, бо ви їй продиху не давали, били та проклинали. «Хіба не краще, — вів далі панок, — аби хтось перекупив ваш договір та взяв на себе те зобов*язання? Вам би лишилася чимала сума грошей, хазяйство й усе майно. Життя б згодом налагодилося, та й все було би добре…»
Насупився дід, звів брови докупи, вусами по черзі посмикав, та й засопів спересердя – жаль йому стало багатства величезного. «Нема коли мені з тобою тут теревенити» – промовив. Це означало «йди собі геть, чоловіче».

(Вот, приехал к нему какой-то господин из города, хотел одно дело с ним провернуть. Сели они за стол, выпили, господин и давай деду предложение толкать, говоря, что нет смысла от этого спора, вот ведь чертяка как хитро вас обманул. Вы же не просыхаете, и света белого не видите, поэтому никакой пользы от денег своих не имеете, да и здоровье ваше уже не то, что было раньше, и жена от вас ушла, потому что вы ей жизни не давали, били и проклинали. «Разве не лучше было бы,- продолжал дальше господин,- если кто-то перекупил бы ваш договор и взял на себя ваши обязательства? Вам бы осталась немалая сумма денег, хозяйство и всё имущество. Жизнь бы наладилась со временем, и всё было бы хорошо…»
Насупился дед, свёл брови вместе, усами по очереди подёргал, да и засопел сердито — жаль ему стало богатства огромного. «Некогда мне с тобой калякать»- промолвил. Это означало: «катись-ка ты, мужик, подальше отсюда».)

…Йшли роки. Дід Квас зовсім посивів, згорбився, як ковінька, та висох добряче – лиш одні ребра й стирчать. А кругом нього – все так і виблискує золотом та діамантами. Навіть підкови у коней золоті, кажуть, були. Майже всю горілку дід випив – усю, що колись пообіцяв лукавому. Та все ж півкварти лишилося. Бо гикнувся дідок якраз на останній порції. А чорт тут як тут. Ухопив дідову пропащу душу за барки та й потяг у пекло.
Тут і казочці кінець, а хто читав – той молодець.
Отака-то дурня, малята.

Loading...

( …Шли годы. Дед Квас совсем поседел, сгорбился, как оглобля, да и высох прилично- одни рёбра и торчат. А вокруг него – всё так и блестит золотом и бриллиантами. Даже подковы у коней золотые, говорят, были. Почти всю водку дед выпил – всю, которую когда-то пообещал лукавому. Но пол бутылки осталось. Потому что гыкнулся дед как раз на последней порции. А чёрт тут как тут. Схватил дедову погибшую душу за грудки и потянул в огонь ада.
Вот и сказочке конец, а кто читал – тот молодец.
Вот такая фигня, детишки).